28 лютого 2012
15.07.2020
30-а річниця Декларації про державний суверенітет України.
30 років тому, 16 липня 1990 року Верховна рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Відтоді в літописі української держави розпочалася нова сторінка – епоха утвердження України як самостійної і незалежної держави. Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії українського народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави. В Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об»єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього у серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнято Акт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом із державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі у грудні того ж року.
Декларація про державний суверенітет України – один з унікальних документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України з фонду Верховної Ради України. І у цій справі, що має заголовок “Закони та Постанови, прийняті на першій сесії Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. оригінали” та об’єднує документи з 15 травня по 26 липня 1990 р., і у інших справах фонду містяться документальні свідчення перших кроків до незалежності. Як свідчать архівні документи, 28 червня 1990 року, на сесії Верховної ради розпочалося обговорення питання щодо Декларації та проектів документів до неї. Обговорення проектів продовжувалося на засіданнях 29 червня, 5, 6, 9 липня 1990 року. Паралельно з обговоренням у сесійній залі йшла копітка робота в постійних комісіях, що засвідчують протоколи їх засідань, до яких додаються зауваження та пропозиції до проекту Декларації.
Постатейне обговорення і голосування проекту Декларації розпо- чалося на засіданні 11 липня (документи, що зафіксували цей процес також зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України). В якійсь мірі атмосферу, що панувала в сесійній залі під час голосування, можна відстежити на прикладі визначення назви документу. На обговорення і голосування 11 липня виносилася назви: Декларація про державну незалежність (суверенітет) України (результати голосування: за – 162, проти – 183. Рішення не прийнято). Декларація про державну незалежність (суверенітет) Української Радянської Соціалістичної Республіки (рішення не прийнято). Про суверенітет України (результати голосування: за – 183, проти – 141, не брали участі у голосуванні – 33). Декларація про державну незалежність (суверенітет) України (результати голосування: за – 212). Декларація про державну незалежність (суверенітет) Української Радянської Соціалістичної Республіки (результати голосування: за – 151, проти – 173). Декларація про державний суверенітет України (результати голосування: за – 248, проти – 80. Рішення прийнято). 16 липня голосами 355 депутатів Верховна Рада Української республіки прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Проти виступили всього 4 депутати, 1 – утримався. У самому акті надзвичайно мало положень. Зазначається лише про незалежність України та створення самостійної української держави, про неподільність і недоторканність території України. В цей же день у постанові “Про день проголошення незалежності України”, “підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року”, Верховна Рада ухвалила “вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”.
До наступного кроку – Акту проголошення незалежності України – залишалося більше року. 24 серпня 1991 року Верховна Рада конститу- ційною більшістю голосів – 346 народних депутатів “за”, 4 – “проти”, при незначній групі тих, що утрималися, схвалила Акт проголошення незалежності України. 20 лютого 1992 року була виправлена дата Дня незалежності. Постановою Верховної Ради вона була перенесена з 16 липня на 24 серпня. Після цього 16 липня відзначають як день прийняття Декларації про державний суверенітет України.
Начальник архівного відділу Тетяна ТЕРНАВСЬКА
***************************************************************************************************************************************************************************************************************************
Що таке номенклатура справ?
У процесі своєї діяльності установи, організації отримують і створюють велику кількість документів. Після їх використання в оперативній діяльності для вирішення питань документи стають носієм зберігання інформації, потреба в якій може виникати через певний час.
Швидкий пошук та використання таких документів можливі лише при їх чіткій класифікації. Найпростіша класифікація документів — це групування їх у справи. Спеціальним класифікаційним довідником, що визначає порядок розпо¬ділу документів у справи, є номенклатура справ.
Номенклатура справ— це систематизований перелік найменувань справ, створюваний у діловодстві установи, оформлений у відповідному порядку із зазначенням строків зберігання справ.
Номенклатура справ є обов'язковим документом для кожної установи, що складається для створення в установі єдиної системи формування справ, забез¬печення їх обліку, швидкого пошуку документа за змістом та видом, відбору до¬кументів на державне зберігання у процесі діловодства. Номенклатура справ — документ багатоцільового призначення.
По-перше, її головним призначенням є систематизація документів, тобто вона служить планом розподілу документів після їх виконання у справи і таким чином визначає систему зберігання документів в установі. По-друге, кожна справа, що входить у номенклатуру, має термін зберігання документів, поміщених до справи. Розподіляючи документи у справи відповідно до номенклатури, одночасно зазначають термін зберігання документа. Отже, за допомогою номенклатури справ проводиться перший етап експертизи документів. Номенклатура, закріплюючи індексацію справ, використовується при ре¬єстрації документів — індекс справи за номенклатурою часто є складовою час¬тиною реєстраційного індексу документів.
Номенклатура справ використовується замість опису як обліковий документ при передачі в архів установи справ з терміном зберігання до 10 років включно. Номенклатура справ є основою при складанні опису на справи постійного зберігання та зберігання понад 10 років. Вона має бути в кожній установі, організації, закладі тощо й містити всі документи, що складаються у процесі їх діяльності.
У діловодстві є три види номенклатури справ: типова, примірна та індивідуальна. Типові або примірні номенклатури справ розробляють органи вищого рівня для підвідомчих установ з метою уніфікації складу справ та строків їх зберігання. Типова номенклатура встановлює типовий склад справ для установ, однорідних за характером діяльності, однаковою структурою, з єдиною системою індексації кожної справи і є нормативним актом.
Примірна номенклатура справ установлює примірний склад справ для установ, однорідних за характером діяльності, але різних за структурою, і має рекомендаційний характер.
Строки зберігання справ, передбачені типовою або примірною номеклатурою справ, переносяться до номенклатури справ установи без змін.
Примірні та типові номенклатури справ, розроблені центральними органами влади, іншими центральними установами, схвалюються експертною комісією (далі – ЕК) відповідного органу вищого рівня, розглядаються відповідно до законодавства Центральною експертно-перевірною комісією (далі – ЦЕПК) Державної архівної служби (далі – Укрдержархів) та затверджуються їх керівниками.
Примірні та типові номенклатури справ, розроблені місцевими органами влади, іншими установами обласного рівня для однорідних за характером діяльності підвідомчих установ, погоджуються експертно-перевірною комісією (далі – ЕПК) відповідного державного архіву та затверджуються їх керівниками.
Незалежно від наявності типової чи примірної номенклатури справ кожна установа повинна мати власну номенклатуру справ.
Номенклатура справ установи (зведена номенклатура) складається службою діловодства. Методична допомога у складанні номенклатури справ надається архівом установи (посадовою особою, відповідальною за архів).
Під час складання номенклатури справ установи використовується структурний або функціональний принцип її побудови.
Структурний принцип використовується в разі чітко встановленої структури установи. Розділами в такій номенклатурі справ є найменування структурних підрозділів (канцелярія, організаційний відділ, плановий відділ, відділ маркетингу та збуту продукції тощо). При цьому першим розділом номенклатури зазначається служба діловодства, наступними розділами – структурні підрозділи, у тому числі відокремлені структурні підрозділи установи, що не мають статусу юридичної особи, у послідовності згідно зі штатним розписом чи класифікатором структурних підрозділів, а наприкінці зазначаються справи постійно і тимчасово діючих колегіальних органів установи (колегій, рад, комісій, творчих груп тощо).
СХЕМА систематизації документів у номенклатурі справ.
1. Організаційно – розпорядчі, методичні вказівки органів вищого рівня (накази, розпорядження, протоколи, рішення, директиви, вказівки, інструкції, листи тощо).
2. Статути, положення, установчі документи установи.
3. Накази керівника установи, організації, підприємства.
4. Протоколи колегії, комісії установи, акти/довідки.
5. Положення про відділ, посадові інструкції, штатний розклад, кошторис.
6. Плани: річні, квартальні, місячні, оперативні.
7. Звіти: річні, квартальні, місячні.
8. Ліміти. Норми (підсумки, паспортизація, договори, доповідні, заявки тощо).
9. Документи, що відображають основні завдання, функції.
10. Документи (довідки, інформації, листування з основної діяльності, доповіді, доповідні, аналіз основних видів діяльності, розрахунки, характеристики, списки тощо).
11. Звернення, заяви, пропозиції та документи про їх виконання.
12. Листування з установою вищого рівня, підзвітними установами, з основних питань діяльності установи, з інших питань (лист-завернення + лист-відповідь).
13. Листи-звернення на публічну інформацію та документи з їх виконання (лист-завернення + лист-відповідь).
14. Картотеки, журнали, книги.
День звільнення від фашистських загарбників.
Сьогодні, 28 жовтня, в Україні відзначають офіційний День звільнення від фашистських загарбників. Саме цей день вважають датою остаточного вигнання окупаційних фашистських військ за межі території України. Тож, цього року виповнюється 75 років від дня вигнання нацистських окупантів із України. День визволення від фашистських загарбників в Україні відзначали завжди, але офіційно пам’ятну дату запровадили лише 10 років тому згідно з Указом Президента від 20 жовтня 2009 року № 836/2009 «з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності українського народу у Другій світовій війні».
В ході Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.
Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України.
У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Бєлгородсько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), битва за Дніпро (26 серпня-23 грудня 1943), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).
Завершила визволення України Східно-Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України, повністю вигнавши фашистів із української території. За підрахунками істориків, у ході визвольних операцій в Україні загинуло понад 3,5 мільйонів людей, а загалом протягом війни людські втрати в Україні склали понад 10 мільйонів військових і цивільних осіб.
Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів українських карбованців. Було зруйновано понад 714 міст, 28 тисяч сіл, понад 16 тисяч промислових підприємств, 18 тисяч медичних закладів і 33 тисяч закладів освіти.
За матеріалами Інтернет-видань.
Великий терор в Україні.
5 серпня 2018 року , в Україні вшановують пам’ять жертв Великого терору. «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи вищого керівництва й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Лише Голодомор 1932-1933 років випереджав за кількістю жертв «Великий терор» 1937-1938 років.
5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня "Про антирадянські елементи". Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху кампанія репресій проти громадян. За кілька днів до цього, 30 липня 1937 року був підписаний таємний наказ НКВС №00447, у якому був детально розроблений механізм терору.
Особливістю цієї хвилі репресій стало те, що більшовицька влада почала знищувати не тільки своїх противників, але і тих, хто був активним прибічником Сталіна і навіть учасником масових репресій.
Питання про те, чому Сталін розпочав політику Великого терору, вже багато десятиліть залишається відкритим. Отримати вичерпну відповідь на нього вже не вдасться. Значна частина дослідників схиляється до думки, що Сталін за допомогою Великого терору хотів оновити еліту, повністю позбавившись від старих більшовиків. Друга причина була в тому, що в 1937 році добігав кінця термін ув’язнення тих, кого посадили в період колективізації й розкуркулення. Ці люди, отримавши стандартні вироки, повертались додому і це було небажано для Сталіна. Можливо, тому в наказах НКВС така увага була приділена пошуку ворогів народу у таборах та тюрмах. Третьою причиною було те, що влада намагалася вивести нову породу людей, лояльну до радянського режиму.
Репресії відбувалися і до 1937 року, вони також продовжувалися у 1940 році і після війни. Однак саме у період 1937-1939 років репресії вийшли на свій піковий рівень, торкнувшись величезної кількості родин. У 1937 році ЦК ВКП(б) запропонував створити позасудові органи – "трійки", які вирішували долю людей. Трагічність ситуації було в тому, що "трійки" поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд. Також саме трійки відповідали за виконання вироків. На все слідство по кожній людині трійка мала 10 діб. Участь адвоката, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалось. Вирок у багатьох випадках виконувався негайно після його винесення.У кожну республіку, область, район з Москви спускалися ліміти на покарання за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення).
У наказі НКВС були визначені категорії громадян, до яких треба було застосувати каральні заходи. Зокрема, йшлося про: "колишніх куркулів, що повернулися після відбуття покарання й продовжують вести активну антирадянську підривну діяльність; куркулів, що уникли розкуркулювання і ведуть антирадянську діяльність; членів антирадянських партій, що уникли репресій, втекли з місць ув'язнення й продовжують вести активну антирадянську діяльність".
Також Народний комісаріат внутрішніх справ наказав застосувати каральні заходи до "антирадянських елементів з колишніх куркулів, карателів, бандитів, білих, сектантських активістів, церковників й інших, які утримуються у в'язницях, таборах і продовжують вести там активну антирадянську підривну роботу". Це дозволяло каральним органам доволі широко застосовувати свою репресивну практику. Заарештовували не лише людей, які були соціально ворожими щодо більшовицької влади. Коли терор вийшов на піковий рівень, силовики отримали можливість хапати будь-кого. Для того, щоб потрапити під конвеєр репресій, достатньо було просто не сподобатись місцевому працівнику НКВС. Особливістю масових репресій 1937-1939 років стало те, що жертвами часто-густо ставали ті, хто був прибічником Сталіна, схвалював його методи керівництва країною та придушення політичної опозиції.
За даними комісії з встановлення причин масових репресій у 1937-1938 роках було заарештовано за обвинуваченням в антирадянській діяльності 1 548 366 людей, з них було розстріляно 681 692 людини. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в»язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводились на подвір»ях в»язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням. Спочатку для масових поховань відводились спец ділянки цвинтарів . У пік репресій з метою приховати масштаби злочину енкавидисти змінили цю практику. У фруктових садах, парках, приміських лісах викопувались траншеї для поховань. Із числа розстріляних особливі трійки НКВС засудили як куркулів - 436 тисяч людей, а за справами "націоналістів" — 247 тисяч. Військові трибунали засудили до страти 41 тисячу людей.
Великий терор тривав 15 мсяців і був офіційно припинений за вказівкою вищого партійно-радянського керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців Великого терору.
На території України, за оцінками істориків, було засуджено 198 тисяч 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів.
За матеріалами Інтернет-видань.
Використання архівної інформації
Забезпечення доступу до документів Національного архівного фонду України та використання архівної інформації є, поряд із формуванням НАФ та забезпеченням його збереженості, одним із трьох взаємопов’язаних головних завдань архівної установи.
В архівознавстві розрізняють правовий, фізичний та інтелектуальний доступ до архівних документів. Правовий доступ як право на отримання інформації, про наявність та кількісні характеристики документів, склад і зміст архівних фондів забезпечують закони України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" та "Про інформацію". Фізичний доступ – це надання користувачеві безпосередньо копій чи оригіналів для їх вивчення, аналізу та, в разі потреби, копіювання. Такий доступ забезпечується переважно шляхом видавання документів до читальних залів. Під інтелектуальним доступом розуміють комплекс засобів та заходів, що забезпечують розкриття складу і змісту інформаційних ресурсів архівів, отримання необхідної довідкової інфор-мації через документи вторинного рівня — довідковий апарат, у тому числі через інформаційні системи та публікації текстів документів у спеціальних виданнях.
На нормативному рівні питання фізичного доступу до архівних документів в архівному відділі урегульовані Порядком користування документами НАФ, розробленим на основі відповідного Порядку, затвердженого наказом Міністерства юстиції України в листопаді 2013 року, але не в останній редакції 2015 року. Читальний зал у архівному відділі відсутній, тому користувачі працюють з документами в робочій кімнаті начальника відділу в його присутності. В основному, користувачами є працівники структурних підрозділів райдержадміністрації, районної ради, органів місцевого самоврядування із службовою метою, педагоги-історики, місцеві дослідники-краєзнавці. Але останніх в основному цікавить архівна інформація більш ранішого періоду, чим наявна у архівному відділі – з 80-х років минулого століття, тому переглядають Путівник Державного архіву Чернігівської області та анотовані реєстри описів. Видача справ у тимчасове користування фіксується у книзі обліку справ у тимчасове користування, за межі архівного відділу – відповідно до акту видачі справ у тимчасове користування. Упродовж 2017 року видано 98 справ 32 користувачам. За межі архівного відділу справи у тимчасове користування не видавалися. Перешкоджань у доступі до архівних документів немає.
Ефективний засіб розкриття інформаційного потенціалу змісту архівних документів та доведення суспільного значення архіву – ініціативне інформування. Його особливість полягає у випереджальному задоволенні попиту суспільних груп, органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій через направлення їм документів про можливості архіву щодо інформаційного забезпечення їх діяльності, наявність відомостей, що можуть викликати їх зацікавленість як потенційних споживачів та про інформаційні послуги, що надаються архівом. Важливе значення для визначення основних напрямів цієї роботи має вибір тематики, за якою готуються інформаційні документи: святкування ювілеїв, дати заснування населених пунктів, установ та організацій. У архівному відділі використовується такий вид ініціативного інформування як інформаційний лист. До Дня партизанської слави та 85- роковин Голодомору до відділу організаційної, юридичної роботи та інформаційної діяльності райдержадміністрації направлені інформаційні листи про наявність у архівному відділі досліджень місцевих краєзнавців про дії партизанського загону у 1941-1943 роках на території Варвинського району та спогадів очевидців голодомору 1932-1933 років, зібраних соціальними працівниками та учнівською молоддю. Пізніше ці матеріали були використані для підготовки відзначення вищезазначених дат як інформаційне джерело.
Активною формою пропаганди архівних документів є експозиційна робота архіву, організація документальних виставок, які надають можливість відвідувачами знайомитися з документами Національного архівного фонду України, що мають історичне й соціально-культурне значення. Тематика виставок, зазвичай, пов’язана із актуальними питаннями громадсько-політичного життя країни, регіону, історичними датами, ювілеями. Для виставок у архівному відділі традиційно використовуюься наявні копії архівних документів, надані Державним архівом – до Дня чорнобильської трагедії, до Дня Перемоги над нацизмом, до Дня незалежності, до Дня пам»яті жертв Голодомору, ювілейних річниць створення Держархіву Чернігівської області. В минулому році відбулося два експонування виставок – до Дня незалежності та до 85 роковин Голодомору в Україні, які були розміщені в архівному відділі.
За архівними документами також готуються матеріали для засобів масової інформації - підготовлено 2 радіопередачи, на сторінках друкованих ЗМІ вміщено 2 документальних публікацій до сторіччя системи архівних установ України та до 85 роковин голодомору в Україні Також на веб-сайті райдержадміністрації розміщена публікація до Дня Соборності. Власної веб-сайту архівний відділ немає, але на сайті райдержадміністрації є веб-сторінка архівного відділу з рубриками «Про архівний відділ», «Новини», «Звернення громадян», «Архівний відділ у ЗМІ», «доступ до публічної інформації», «Послуги трудового архіву» де розміщується актуальна інформація. Упродовж 2017 року розміщено 13 публікацій, враховуючи інформацію районного трудового архіву. Ще одним видом доступу до архівних документів та використання їх інформації та найважливішою суспільною функцією архіву є виконання соціально-правових, тематичних запитів громадян через надання архівних копій та довідок. Упродовж 2017 року до архівного відділу надійшло і виконано 202 запити, з них 1 – інформаційний, 94 – тематичних та 107 – соціально-правових Значна частина запитів виконана із позитивним результатом і лише 7 – із негативним. Негативні відповіді зумовлені відсутністю документів та невідповідністю зазначених у запитах пошукових даних. Інформаційний запит був від громадської організації щодо результатів місцевих виборів за період з 1994 року, тематичні запити - традиційно щодо перейменування та реорганізації, установ та організацій, колгоспів та КСП, перейменування вулиць у населених пунктах району. Упродовж 2017 року зросла кількість соціально-правових запитів, у попередніх роках переважали тематичні. Основна тематика соціально-правових запитів : підтвердження трудового стажу, затвердження мінімуму вихододнів, видача архівних копій рішень з різних питань, в тому числі про підтвердження майнових прав на землю й нерухоме майно: виділення земельних ділянок під будівництво, дозвіл на будівництво, приватизацію житлових квартир, оформлення технічної документації на право власності на земельні ділянки. Усі запити соціально-правового характеру, необхідні для соціального захисту громадян, здійснюються безкоштовно. Виконання запитів майнового характеру архівний відділ здійснює як платну послугу. Всього таких запитів у 2017 році виконано 31.
Усі форми використання архівних документів – ініціативне інформування, виконання запитів громадян, виставкова діяльність, публікації у засобах масової інформації, користування документами в читальному залі є ефективними засобами розкриття інформаційних джерел, без яких неможлива робота в архіві.
Голодомор 1932-1933 років в Україні назавжди залишиться в пам”яті українців однією з найстрашніших сторінок минулого. В історії бурхливого ХХ ст. він був другим масовим голодом на території України.
Як розповідають архівні документи, страшенний голод був викликаний не примхами природи. Він був наслідком тодішньої політики на селі, надмірними планами хлібозаготівель, обсяги яких постійно зростали. Це вже підтверджено архівними документами - мовчазними свідками, які довгий час мали гриф „Цілком таємно” та „Таємно”. Він був результатом спланованих системних заходів. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. Так добувалась валюта для індустріалізації – вилучений хліб ішов на експорт, продавався за валюту, яка спрямовувалась на закупівлю обладнання для промислових підприємств. Збереглися свідчення й про те, що восени 1932 року з України організовувались так звані ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли дорогоцінне зерно на горілку, яка також ішла на експорт. А в грудні 1932 року за рішенням уряду в Україні забрали ще й посівний матеріал з колгоспів.
Крім того, в грудні вийшла постанова „Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі”. Згідно цієї постанови райони, що не виконали планів здачі хліба, ставилися мовби поза законом. Це означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям.
Селяни намагалися тікати з голодних місць. Та влада всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони. Армія, загони НКВС оточили українські міста та залізничні станції. Мешканцям сіл заборонялось виїжджати в інші регіони СРСР. Спеціальним розпорядженням було заборонено продаж залізничних квитків для них.
Все це привело до страшних наслідків. Щодня голодна смерть забирала тисячі невинних життів. Кількість жертв Голодомору досі не встановлена. На думку істориків та демографів вона складає близько 7-8 млн. чоловік на всій території України.
За результатами досліджень архівних матеріалів, працівниками Державного архіву Чернігівської області складений список загиблих в роки Голодомору в Чернігівській області. До нього увійшло 24 тис. 928 громадян. Список складений на підставі опрацювання метричних книг 1932-1933 років, де містяться записи про народження та смерть у той період. Звичайно, цей список не є повним. На жаль, не у всіх районах збереглися метричні книги за той час. Так, і з Варвинського району до Державного архіву Чернігівської області передані лише дві метричні книги за той період. Та й існувала заборона влади реєструвати смертність від голоду.
На підставі вивчення свідчень очевидців голодомору в населених пунктах Варвинського району, зібраних працівниками сільських рад, соціальних працівників, учнівської молоді складений список загиблих в роки Голодомору по Варвинському району. В ньому нараховується 1 тис. 978 громадян. До списку, складеного працівниками Держархіву Чернігівської області по Варвинському району увійшли 2 тис 121 громадян. Свідчення, що зберігаються в архівному відділі райдержадміністрації віддзеркалюють конкретні факти людських долей та страждань, розповідають про реальні події.
Ось лише декілька із спогадів.
Зінець Ганна Дмитрівна, 1924 р.н с. Світличне: „Приходили активісти села і забирали все, навіть подушки з-під голови забрали. Не було чого їсти зовсім, і того померли троє – батько та двоє братів”.
Чеверда Олександра Пилипівна, 1923 р.н. с. Остапівка : „Уродило все, урожай був непоганий. Але коли організували „Червоні валки” начали людей розкуркулювати і забирати землю. Людей примушували вступати в колгосп, всей інвентар забирали в колгосп. Під час голодомору в селі були організовані „буксирні бригади”, які забирали всі продукти харчування, не залишали нічого. Забирали все, що бачили. Людей залишали без їжі. Люди пухли від голоду і помирали. Ніхто їх не хоронив, а вкидали всіх спільно в одну яму”.
Шолом Марфа Ульянівна, с. Озеряни : „Ці події не могли не запам”ятатися. У сім”ї крім батьків були ще два брати та сестра. Голод почався у 1932 році. На полях урожай був непоганий, але увесь намолочений хліб вивозили, забирали все. Брат помер, а потім сестра, вже пухла, ішла із школи і померла під забором. Ховать не було кому, скрізь лежали трупи, люди, що залишилися були безсильні, ледь ходили”.
Майже у кожній із розповідей лунають слова і звернення до Бога, щоб більше ніколи не повторилися ті страшні часи.
Найбільш постраждалими від Голодомору селами у Варвинському району є: Антонівка – 213 загиблих, Дащенки – 492 загиблих, Журавка – 231 загиблих, Озеряни – 482 загиблих, Варва - 376 загиблих, Остапівка – 166. Але ці дані не є повними. Чимало людей на час проведення опитування вже не пам”ятали прізвищ та імен своїх близьких, сусідів, односельців.
Ніяка, навіть досконала статистика не може передати глибину та масштабність трагедії Голодомору, її соціально-політичні та морально-психологічні наслідки.
Як втілення болі і спокути перед невинно загиблими і ненародженими мільйонами українців по всій Україні встановлені пам”ятні знаки жертвам Голодомору.
День Собо́рності — свято України, що відзначається щороку 22 січня в день проголошення Акту возз'єднання Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, щовідбулося в 1919 році.
Офіційно в Україні День соборностівідзначається з 1999 року.
У цей день також прийнято згадувати іншу подію, яка відбулась рівно на рік раніше 22 січня 1918 р. - прийняття IV Універсалу УЦР, яким проголошувалася повна незалежність УНР.
Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві. Протягом вік і її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. У XVIII — початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Московією, Румунією, Австро-Угорщиною.
В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній. Під впливом цих подій в жовтні 1918 р. у Львові представники західноукраїнських політичних партій створили Українську Національну Раду, а 19 жовтня того ж року було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки.
Відтоді між урядами УНР і ЗУНР велися переговори про втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові був підписаний «Передвступнийдоговір» про об'єднання УНР і ЗУНР, у якому було заявлено про непохитний намір в найкоротший строк створити єдину державу. Досягнення державного об'єднання розглядалося, по-перше, як втілення в життя вікового прагнення українського народу до державної єдності, а, по-друге, як засіб об'єднати сили в боротьбі проти зазіхання Польщі на українські землі.
3 січня 1919 року Національна Рада УНР у містіСтаніславі (Івано-Франківськ) схвалила закон про об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Наддніпрянською Українською Народною Республікою в Народну Республіку. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародні збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття.
22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об'єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об'єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об'єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців.
Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.
Згідно «Правил роботи архівних установ України», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.04.2013 № 656/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 квітня 2013 р. № 584/23116, запити, що надходять до архіву, поділяють на такі види: соціально-правового характеру, тематичні, персональні, майнові.
Запити соціально-правового характеру – це запити фізичної або юридичної особи, пов’язані із соціальним захистом, спрямовані на забезпечення їх законних прав та інтересів, у тому числі пенсійне забезпечення та отримання пільг і компенсацій: про реєстрацію актів громадянського стану; національність,освіту; трудовий стаж та заробітну плату; пенсії; присудження наукових ступенів, присвоєння вчених звань і підвищення кваліфікації; нагороди, присудження почесних звань; творчу діяльність, авторські та суміжні права на наукові й інші праці; службу у Збройних силах СРСР, Українському війську; військову службу в складі діючої армії в період бойових дій, участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; участь у Великій Вітчизняній війні; перебування в партизанських загонах та з’єднаннях, участь у підпільному русі; перебування в евакуації, на окупованій території України та інших держав, у фашистських концтаборах у період Великої Вітчизняної війни, примусове вивезення з тимчасово окупованої території до Німеччини в період Великої Вітчизняної війни; репресії, депортації, розкуркулення, позбавлення волі та виборчих прав (у тому числі про конфіскацію майна) і наступну реабілітацію.
Тематичні – це запити, що стосуються надання інформації з певної проблематики, теми, події, факту за визначений хронологічний період. Різновидом тематичного запиту є фактографічний запит щодо встановлення або підтвердження певного факту, події, дати.
Персональні – це запити, до яких належать біографічні, генеалогічні запити, що можуть стосуватися як самого заявника, так і інших осіб. Біографічний запит стосується інформації про перебіг життя та уточнення біографічних фактів фізичної особи. Генеалогічний запит має на меті надання інформації для встановлення родового та родинного зв’язку і має містити інформацію про двох або більше осіб, пов’язаних таким зв’язком, про історію сім’ї, роду.
Майнові – це запити, що стосуються підтвердження майнових прав на землю та нерухоме майно (виділення земельних ділянок під будівництво об'єктів господарства, установ, житлових будинків, допоміжних приміщень; надання дозволу на реконструкцію та перебудову існуючих споруд; закріплення прибудинкової території за будинковолодіннями; введення в експлуатацію будівель та господарчих споруд; виділення житла; продаж домоволодінь; виготовлення копій відповідних рішень виконкомів).
Виконання тематичних, персональних та майнових запитів архівний відділ здійснює як платну послугу. Оплата послуг здійснюється відповідно до цін і тарифів, затверджених згідно із законодавством. Надання архівних довідок, необхідних для забезпечення соціального захисту громадян, надання архівних довідок судам, правоохоронним органам, органам державного фінансового контролю, а також юридичним і фізичним особам, які передали документи на зберігання, здійснюється безоплатно. Виконання запитів юридичних осіб здійснюють у строки, встановлені законодавством. Строк виконання запиту не перевищує 30 днів з моменту його реєстрації.Архівні довідки, копії і витяги видаються заявнику в разі його особистого звернення до архівного відділу за пред’явленням паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, уповноваженій заявником особі – за наявності оформленої в установленому законодавством порядку довіреності або надсилаються заявнику простим поштовим відправленням.
За 8 місяців поточного року до архівного відділу районної державної адміністрації всього надійшло і виконано 100 запитів від громадян та юридичних осіб, з них – 46 тематичних запитів, 34 – соціально-правових та 20 майнових. Тематичні запити від громадян стосувалися реорганізації та перейменування колгоспів, колективних сільськогосподарських підприємств та товариств. Основна тематика соціально-правових запитів – це підтвердження трудового стажу, встановлення мінімуму вихододнів, підтвердження відповідними копіями розпоряджень зайняття підприємницькою діяльністю. Майнові запити, які порушувалися громадянами, стосувалися видачі копій рішень органів місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок під забудову та видачу дозволу на забудову, про виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, про приватизацію земельних ділянок. На 6 запитів соціально-правового характеру надано негативну відповідь, оскільки інформація, яка цікавила заявників, в архівному відділі відсутня. 1 запит соціально-правового перенаправлений за місцем зберігання документів. Всі запити виконані вчасно, без порушень термінів, частина – в день звернення, частина, яка вимагає пошуку інформації - на протязі 7-10 днів.
25 років тому, 16 липня 1990 року Верховна рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Відтоді в літописі української державирозпочалася нова сторінка – епоха утвердження України як самостійної і незалежної держави. Прийняття Декларації стало першим кроком до відновлення історичної справедливості, відродження української державності як ідеї соборності українського народу та його земель. Цей документ відкрив новий етап в історії українського народу, проголосивши основні політичні, економічні, соціальні цілі, довгострокові перспективи розвитку Української держави. В Декларації було визначено найбільш принципові позиції, які орієнтували народ на створення самостійної, правової держави, на розвиток демократії, всебічне забезпечення прав і свобод людини. Вона стала тією цінністю, яка об»єднала суспільство у непростий час визначення свого майбутнього у серпневі дні 1991 року. Саме спираючись на Декларацію, було прийнятоАкт про державну незалежність 24 серпня 1991 року, який разом із державним суверенітетом був підтверджений волевиявленням народу на Всеукраїнському референдумі у грудні того ж року.
Декларація про державний суверенітет України – один з унікальних документів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України з фонду Верховної Ради України. І у цій справі, що має заголовок “Закони та Постанови, прийняті на першій сесії Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання. оригінали” та об’єднує документи з 15 травня по 26 липня 1990 р., і у інших справах фонду містяться документальні свідчення перших кроків до незалежності. Як свідчать архівні документи, 28 червня 1990 року, на сесіїВерховної ради розпочалосяобговоренняпитаннящодо Декларації та проектів документів до неї.Обговоренняпроектівпродовжувалося на засіданнях29 червня, 5, 6, 9 липня 1990 року. Паралельно з обговоренням у сесійнійзалійшлакопітка робота в постійнихкомісіях, щозасвідчуютьпротоколиїхзасідань, до якихдодаютьсязауваження та пропозиціїдо проекту Декларації.
Постатейнеобговорення і голосування проекту Деклараціїрозпо-чалося на засіданні 11 липня (документи, щозафіксувалицейпроцестакожзберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управлінняУкраїни). В якійсьмірі атмосферу, щопанувала в сесійнійзаліпідчас голосування, можна відстежити на прикладівизначенняназви документу. На обговорення і голосування 11 липнявиносиласяназви: Декларація про державнунезалежність (суверенітет) України (результатиголосування: за – 162, проти – 183.Рішення не прийнято). Декларація про державнунезалежність (суверенітет) УкраїнськоїРадянськоїСоціалістичноїРеспубліки (рішення не прийнято). ПросуверенітетУкраїни (результатиголосування: за – 183, проти – 141, не брали участі у голосуванні – 33). Декларація про державнунезалежність (суверенітет) України (результатиголосування: за – 212). Декларація про державнунезалежність (суверенітет) УкраїнськоїРадянськоїСоціалістичноїРеспубліки (результатиголосування: за – 151, проти – 173). Декларація про державнийсуверенітетУкраїни (результатиголосування: за – 248, проти – 80.Рішенняприйнято). 16 липня голосами 355 депутатівВерховна Рада УкраїнськоїреспублікиприйнялаДекларацію про державнийсуверенітетУкраїни. Противиступиливсього 4 депутати, 1 – утримався. У самому актінадзвичайно мало положень. Зазначаєтьсялише про незалежністьУкраїни та створеннясамостійноїукраїнськоїдержави, про неподільність і недоторканністьтериторіїУкраїни.В цей же день у постанові “Про день проголошеннянезалежностіУкраїни”, “підтверджуючиісторичнувагомістьприйняттяДекларації про державнийсуверенітетУкраїни 16 липня 1990 року”, Верховна Рада ухвалила “вважати день 16 липня Днем проголошеннянезалежностіУкраїни і щорічновідзначатийого як державнезагальнонародне свято України”.
До наступногокроку – АктупроголошеннянезалежностіУкраїни – залишалосябільше року. 24 серпня 1991 року Верховна Рада конститу- ційноюбільшістюголосів – 346 народнихдепутатів “за”, 4 – “проти”, при незначнійгрупі тих, щоутрималися, схвалилаАктпроголошеннянезалежностіУкраїни.20 лютого 1992 року булавиправлена дата Дня незалежності. ПостановоюВерховноїРади вона була перенесена з 16 липня на 24 серпня. Післяцього 16 липнявідзначають як день прийняттяДекларації про державнийсуверенітетУкраїни.
День пам»яті та примирення – пам»ятний день в Україні, що відзначається з 2015 року 8 травня, в річницю перемоги над нацизмом у Європі. 8 травня 1945 року антигітлерівська коаліція офіційно прийняла акт про беззастережну капітуляцію збройних сил нацистської Німеччини. Акт був підписаний у Реймсі (Франція), однак ратифікований наступного дня в Берліні. З цієї нагоди 8 травня 1945 року в багатьох містах Європи відбулися святкування.
Протягом попередніх 24 років незалежна Україна відзначала 9 травня День Перемоги за усталеним радянським зразком. Це святкування не відповідало історичній пам»яті українського народу і загальноєвропейським традиціям і призводило до ігнорування трагічних історій Другої світової війни, закріплювали в свідомості культ війни.
Завдяки Указу Президента «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» та Закону «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам»яті та примирення.
22 листопада 2004 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію, в якій проголосила 8 і 9 травня Днями пам»яті та примирення. Нею державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, рекомендовано також щороку відзначати один або два дні як данину пам»яті всім жертвам Другої світової війни.
Новий зміст відзначення Дня пам»яті та примирення 8 травня і Дня перемоги над нацизмом у Європі 9 травня включає в себе: -
переосмислення подій Другої світової війни, руйнування радянських історичних міфів, чесний діалог навколо складних сторінок минулого; -
рівне вшанування пам»яті кожного, хто боровся з нацизмом, підкреслення солідарності та бойового братерства всіх націй. Як держав, так і бездержавних тоді народів (євреїв, українців та ін.)
Символ відзначення Дня пам»яті та примирення і Дня перемоги – червоний мак. В українській міфології мак має дуже багато значень. Це символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, крові. Червоний мак як символ пам»яті жертв війни вперше використано в Україні на заходах, приурочених до річниці завершення Другої світової війни у Європі в 2014 році.
Цього року, з нагоди 70-ї річниці перемоги над нацизмом, Український інститут національної пам»яті пропонує гасло: «Пам»ятаємо. Перемагаємо.» Ми пам»ятаємо, якою страшною трагедією для українців була Друга світова війна. Ми пам»ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями об»єднані нації. Ми пам»ятаємо, що той, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам»ять робить нас сильнішими. Вона – запорука неминучості нашої перемоги сьогодні.
Людям із порушенням зору
meet_your_child.png)
.jpg)